Житіє преподобного Кукши Одеського

25 янв. 1875г. — 24 дек. 1964г.

Преподобний Кукша народився 12 січня (25 н.ст.) 1875 року в селі Арбузинка Херсонського району Миколаївської губернії у благочестивих батьків Кирила і Харитини, і іменований був у святому хрещенні Косьми. Народився і ріс Косьма в ті далекі часи, коли народ православний ходив пішки на прощу і до Києво-Печерським святим, і в Лавру преподобного Сергія Радонезького, і на далеку північ – до Валаамського і Соловецьку обителі, і на поклоніння до Гробу Господнього у Святу Землю .
У ті часи існував також благочестивий звичай: якщо хтось з дітей присвячував себе чернечого життя, батьки почитали це за особливу честь, це було знаком особливої ​​милості Божої. Мати Косьми Харитина у своїй юності бажала бути черницею, але батьки благословили її на заміжжя. Харитина молилася Богу, щоб хоч один з її чад сподобився подвизатися в чернечому чині.

Косьма змалку полюбив молитву і самоту. Ще з юності у преподобного було співчуття до людей, особливо до хворих, стражденних. За це ворог спасіння людського все життя повставав на нього. Відома наступна подія підліткових його років. У Косьми був двоюрідний брат, одержимий нечистим духом. Косьма поїхав з ним до одного старця, який виганяє бісів. Старець зцілив юнака, а Косьмі сказав: «За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі – ти будеш гнаний все життя». Все життя преподобного було виконанням цього пророцтва.
У 1895 році Косьма відправився з паломниками у Святу Землю. Проживши в Єрусалимі півроку оглянувши в Палестині всі святі місця, Косьма на зворотньому шляху відвідує святу гору Афон. Тут oн особливо запалився бажанням подвизатися в чернецтві. Цариця Небесна закликала його в Свій земний уділ – Святий Афон – на служіння Богу. Однак перш потрібно було повернутися додому і отримати благословення батьків.
Мати з радістю і подякою Богу сприйнялa рішення сина. Отця довелося довго вмовляти слізно благати, після чого він відпустив сина зі словами: «Нехай їде, Бог його благословить!»
Напучуючи в дорогу, Харитина благословила Косьму Казанської іконою Божої Матері в невеликому старовинному дерев’яному кіоті, з якою преподобний не розлучався все своє життя, і яка покладена була йому в труну після кончини.
В1896 році Косьма прибуває в Афон і надходить послушником в російський Свято-Пантелеймонівський монастир. Ревно виконував покладену на нього настоятелем монастиря послух просфорника.
У 1897 році мати Косьми Харитина прямувала в паломництво у Святу Землю. Коли корабель з мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афону Харитина письмово просила настоятеля монастиря благословити відвідати Святу Землю і Косьме. Благословення було отримано – так блаженна родітельніца підносячи подяку Богові, ще раз побачила сина.
В Єрусалимі з Косьмою сталися дві чудесних події, які предзнаменовали подальше життя преподобного.
Коли подорожуючі були у Силоамській купелі відбулося наступне. Косьма дуже близько стояв біля джерела, і хтось ненароком зачепив його, і він в одязі несподівано впав у воду. Існував звичай занурюватися в воду Силоамській купелі всім прочанам особливо безплідним жінкам. Тієї з них, хто першій встигне зануритися у воду, Господь дарував чадородие. Люди стали сміятися, кажучи, що тепер у Косьми буде багато дітей. Але слова ці виявилися пророчими, так як у преподобного згодом дійсно було безліч духовних чад.
Коли ж паломники були в храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли Помазанці з лампад, які при Гробі Господньому. Тоді Ангел Господній, незримо перекинувши середню лампаду, вилив на Косьму весь єлей. Люди швидко оточили Косьму і, збираючи руками стікавший по його одязі єлей, благоговійно помазувалися ім. Ця подія предзнаменовало те, що згодом благодать Божа, рясно почиває на преподобному, буде через нього передаватися людям.
Через рік після цих подій Косьма був направлений на півтора року нести в порядку черговості послух у Гроба Господнього. Повернувшись на Афон, Косьма був призначений на послух гостінніка в страннопріїмний для паломників, де подвизався 11 років. Старанно виконуючи цей послух настільки довгий час, Косьма стяжав благодушне терпіння і істинне смирення.
Незабаром послушник Косьма був пострижений в рясофор з ім’ям Костянтин, а 23 березня 1904 – в чернецтво, і іменований Ксенофонтом. Привівши Свого обранця в духовну досконалість. Господь приготовляє Ксенофонту жереб служіння стражденному світу. В 1912-1913 рр. на Афонській горі виникла на найкоротший час так звана «імябожніческая» або «імяславніческая» єресь – смута. Безумовно, о. Ксенофонт ніякого відношення до цієї єресі не мав але грецька влада, боячись поширення смути, зажадали виїзду з Афона багатьох ні в чому невинних руських ченців, в тому числі і о. Ксенофонта.
У 1913 році Афонський чернець Ксенофонт стає насельником Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври. Під час Першої Світової війни разом з іншими ченцями він був направлений на нелегкий послух брата милосердя в санітарний потяг, що ходив по лінії Київ – Львів. В цей час проявилися в ньому рідкісні душевні якості і чесноти: терпіння, співчуття і любов у служінні тяжкохворим і пораненим.
Після повернення в Лавру о. Ксенофонт ніс послух у Дальніх Печерах: заправляв і запалював лампади над святими мощами, переоблачав святі мощі, стежив за чистотою і порядком. Дуже хотів прийняти схиму, але йому відмовляли через вік.
Пройшли роки. В 56 років він несподівано тяжко захворів, як думали, безнадійно. Вирішено було негайно постригти вмираючого в схиму. 8 квітня 1931 при постригу в схиму нарекли йому ім’я священномученика Кукші, мощі якого знаходяться в Ближніх Печерах. Після постригу о. Кукша став одужувати і незабаром зовсім видужав – Господь продовжив дні його земного життя для служіння людям на спасіння їх.
3 квітня 1934 о. Кукша був висвячений в сан ієродиякона, а 3 травня того ж року – в сан ієромонаха. Після закриття Києво-Печерської Лаври батюшка служив до 1938 року в Києві в церкві на Воскресенської Слобідці. А з 1938 року для батюшки Кукши почався важкий восьмирічний сповідницький подвиг – його як «служителя культу» засуджують до 5 років таборів у м Вільма Молотовской області, а після відбуття цього терміну – до 5 років заслання.
Так у віці 63 років о. Кукша виявився на виснажливих лісоповалочних роботах. Навесні 1943 року, по закінченні терміну ув’язнення, на свято святого великомученика Георгія Побідоносця отця Кукшу звільнили, і він відправився на заслання в Солікамську область, в село поблизу м Кунгура. Взявши благословення у єпископа в Солікамську, він часто здійснював богослужіння в сусідньому селі.
У 1947 році, після завершення свого восьмирічного сповідницького подвигу, о. Кукша повернувся в Києво-Печерську Лавру, де ніс послух свечника в Ближніх Печерах.
На о. Кукшу, вправного і досвідченого в духовному житті, що відобразила вірність Христу різними випробуваннями, предочищенного несенням скорбот, позбавлень і гонінь, Господь покладає подвиг служіння стражденному людству шляхом духовного окормлення людей – старецтво.
Старець ніколи не засуджував согрешающих і не цурався їх, а навпаки, завжди з співчуттям приймав їх. Казав: «Я сам грішний і грішних люблю. Немає людини на землі, яка б не згрішила. Єдиний Господь без гріха, а ми всі грішники ». Сповідь все життя була його основним послухом, і всі прагнули у нього сповідатися і отримати спасенні поради та повчання.
Богоборча влада дратувала і лякала життя угодника Божого. Він був постійно переслідуваний та гнаний нею. В 1951р. отця Кукшу з Києва переводять в Почаївську Свято-Успенську Лавру. Пресвята Богородиця, яку все життя так любив преподобний, приймає Свого обранця в тому місці, де Вона чудесно явилася в давнину.
І тут, в Почаєві, люди сотнями стояли до нього в черзі на сповідь. Про всенародну любов до старця можна судити і по наступної події. Кукша, за афонським звичаєм, все життя взувався тільки в чоботи. Від довгих і багатьох подвигів у нього на ногах були глибокі венозні рани. Одного разу, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена, і чобіт наповнився кров’ю. Його відвели в келію, поклали в ліжко. Прийшов знаменитий своїми зціленнями ігумен Йосиф (в схимі Амфілохій), оглянув ногу і сказав: «Збирайся, отець, додому», – тобто вмирати – і пішов. Через тиждень ігумен знову прийшов до о. Кукші, оглянув майже зажившу рану на нозі і в подиві вигукнув: «Вимолили чада духовні!»
Наприкінці квітня 1957 року, після двомісячного перебування в затворі, яке священноначалля визначає йому «для вдосконалення аскетичного життя і несення вищого схимницький подвигу», старця на Страсної седмиці Великого посту переводять в Хрещатицький Свято-Іоанно-Богословський монастир Чернівецької єпархії.
У невеликому Іоанно-Богословському монастирі було дуже тихо і просто. Прихід старця Кукші в цю обитель був для неї благотворним – ожило духовне життя братії. Як за пастирем поспішають вівці, куди б він не прямував, так і за добрим пастирем, старцем Кукшей, сюди, в тиху обитель апостола любові спрямувалися духовні чада, а за ними – народ Божий. Цілими днями по гірській стежці тяглися вервечкою богомольці – одні в гору, інші назустріч. В основному на кошти, які передаються о. Кукші, які він одразу віддавав в монастир, збільшилися споруди в обителі. Сам він, незважаючи на старечу слабкість, відчував тут себе добре. Він часто повторював: «Тут я вдома, тут я на Афоні! Он внизу сади цвітуть, точно маслини на Афоні. Тут Афон! »
Але до кінця життя старець знову зазнав багато зла, скорбот і переслідувань від богоборчої влади. Ворог роду людського не терпить добрий стан і благоденства Святої Церкви. На початку 60-х рр. починається нова хвиля гонінь на Церкву: закриваються храми, обителі, духовні школи. Святий апостол Павло говорить, що «все, ті, що бажають благочестно жити у Христі Ісусі, гнані будуть» (2 Тим.3: 12). У безбожної влади люту ненависть викликали духовний авторитет, загальне шанування і народна любов, якими володів старець Кукша.
В 1960р. закрили Чернівецький жіночий монастир. Черниць перевели в чоловічій Іоанно-Богословський монастир в Хрещатик, ченців відправили в Почаївську Лавру, а отця Кукшу – в Одеський Свято-Успенський чоловічий монастир, де він і проводить останні 4 роки свого страдницького подвижницького життя. Але «люблячим Бога вся поспешествуют під благе» (Рим.8: 28). Так завдяки переміщенням батюшки по різних монастирях вівці стада Христового всього півдня країни окормлялися у благодатного старця.
У Свято-Успенському монастирі о. Кукші визначено було послух сповідувати людей і допомагати виймати частки з просфор під час вчинення Проскомидії.
Незважаючи на заборону влади відвідувати святого старця, люди і тут не позбулися його духовного окормлення. Отця Кукшу дуже любив Святіший Патріарх Московський і Всієї Русі Алексій I. В Одеський монастир Алексій I приїздив щороку влітку. Патріарх завжди запрошував благодатного старця «на чашку чаю​​», любив розмовляти з ним, запитував, як було в Єрусалимі і на Афоні в старий добрий час.
Пройшовши земне поприще, зазнавши всі спокуси, воздохнув з глибини душі своєю: «Зверни, душе моя, до свого відпочинку, бо Господь благодействова тя» (Пс. 114: 6), преподобний Кукша 11 (24) грудня 1964 відійшов до Господа, в селенія «де всі праведні спочивають», підносячи там молитви про всіх, що прибігають до його молитовного заступництва.
Образ батюшки Кукши близький до образу преподобного Серафима Саровського. Батюшка Серафим говорив одному з ченців: «Стяжи дух мирний, і тоді тисячі спасуться біля тебе». Навколо старця Кукші, стяжавшего цей «дух мирний», во істину тисячі людей рятувалися, бо душевний мир з Богом є плід Духа Святого. Свідчить апостол Павло, кажучи: «А плід духовний є любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість” (Гал.5: 22,23).

Багато людей стикалися у своєму житті з явищами, які переконували їх у тому, що існує в світі невидимий зв’язок, в мить з’єднуючий людей не тільки які живуть у різних кінцях землі, а й вже померлих, перебуваючих в іншому світі. Для віруючих цей зв’язок очевидний, і вони вірно знають, що всіх їх далеких і близьких, пов’язує Православ’я. Якщо хтось із них потребує допомоги, він знає, що звернувшись з вірою і надією до Господа, він отримає допомогу через добрих людей, пастирів Церкви і її святих, які старанно працюють, здійснюючи цей наш незримий зв’язок з Богом.
Час від часу сходить нова яскрава зірка на небосхилі церковному, поставляється ще одна свічка на свічнику Православ’я. Особливу милість Господа до нас ми відчуваємо, коли цей наш зв’язок зі святими настільки близький, що ще живуть і живуть люди, які особисто знали їх, спілкувалися з ними і отримували від них допомогу з рук в руки.
Так в Нікольському храмі м Пушкіно Московської області служить отець Алексій, який кілька разів в Одесі відвідував старця Кукшу. У батюшки Кукши були страшні рани на ногах, і отець Алексій привозив йому з Сибіру цілюще і в той час дуже дефіцитне масло обліпихи. Дружина о. Алексія доглядала за старцем, міняючи йому пов’язки на ногах і змащуючи рани олією. У друге їхнє побачення Кукша попросив о. Алексія помолитися за нього після його смерті. Отець Олексій служив тоді в Сибірі і знаючи всю складність по тим часам зв’язку з ним з Одеси, дуже здивувався і запитав, як же він дізнається про його кончину. Кукша відповів, що йому повідомлять. І дійсно, незважаючи на перешкоди, о. Алексію все відразу ж стало відомо. Виконуючи волю батюшки, о. Алексій щиро молився про представився до Господа Кукшу.
Ось вже більше тридцяти років преподобний Кукша Одеський (+1964) старанно трудиться у Престолу Божого, здійснюючи такий необхідний нам всім духовний зв’язок. Завдяки тим духовним чадам, які ще є здоровими тут, на землі, наше спілкування більш зримо і відчутно.
Священний Синод Української Православної Церкви на своєму засіданні від 4 жовтня 1994,, ретельно вивчивши матеріали та свідчення про подвижницьку діяльність схіігумена Кукши (Величко), про святість життя і багаторічному шануванні старця народом Божим, представлені митрополитом Одеським і Ізмаїльським Агафангелом, постановив зарахувати до лику місцевошанованих святих Православної Церкви схіігумена Кукшу (Величко), який останні роки свого життя подвизався в Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі.
Батюшка Кукша вважається місцевошанованим святих, але для нього межі, обумовлені і оспорювані тут, на землі, вже не існують. Він поспішає на допомогу туди, де його про це просять.
Далеко від Одеси, під Москвою, отець Алексій відспівує єдину дочку у гинучої від горя матері. Ніхто один з одним не знайомий і ні про що конкретно не просить. Як би випадково, через сорок днів після кончини дочки мати з Пушкіно потрапляє в Одеський Свято-Успенський монастир на могилу тоді ще не прославленого батюшки Кукши. І сталося диво – мати, що усердно просила якомога про дочку, сама пішла з могили з миром, що вперше оселився в її душі. З цього дня зміцніло її бажання і сили жити далі …
Приїхавши додому, вона стала розповідати про Кукшу. Ці розповіді залишили слід в душі жінки, яка поховала в Одесі чоловіка. В наступне відвідування його могили вона вирішила відвідати і батюшку Кукшу. Трапилося так, що побувала вона там вже після його прославлення. Тяжко боліли ноги, розпухли вени від тромбофлібіти, і вона, абсолютно знесилена, припала до раки зі святими мощами і прошепотіла: «Кукша, допоможи!» Тільки в Москві, зійшовши на перон і побігши назустріч синові, вона зрозуміла, що видужала: пухлина зникла , вени стали нормальними, біль пішла! Тоді жінка ще не знала житія батюшки Кукши, який тяжко страждав від тромбофлібіти … Дізнавшись докладніше про його життя, вона змогла і іншим розповісти про диво що вразив її свідомість .
Зерно впало на зорану землю. Навесні 1996 року її розповідь знову як би випадково почула Алла Олександрівна Шукшенцева, співоча Нікольського храму м Пушкіно. Через кілька днів після почутого до неї зайшла сусідка в страшному горі – у чоловіка гангрена ноги, ампутація неминуча. Алла Олександрівна розповіла їй про Кукшу і його особливої ​​милості до стражденних від хвороби ніг. Пішли до о. Алексія, який порадив їм замовити молебень Кукші. Тим часом хворого вже перевели на операцію в Москву. Все вже було готове до ампутації, але лікарі помітили, що кровообіг став відновлюватися. «Вас врятувало диво», – так сказали хворому лікарі, які, звичайно ж, нічого не знали ні про Кукшу, ні про замовлений молебень. Так Володимир Іванович Макаров через свою увірувавшу дружину отримав можливість знову ходити і радіти життю! Таким чином місцевошанований український святий Кукша, знехтувавши кордони, допомагає і українцям, і росіянам!
В останній рік життя батюшки Святіший Патріарх Алексій I благословив йому приїхати в Свято-Троїце-Сергієву Лавру на свято обрітення мощей преподобного Сергія Радонезького. Після закінчення святкової Літургії, коли батюшка вийшов з Свято-Троїцького храму, його обступили з усіх боків, просячи благословення.Він довго благословляв людей на всі сторони і смиренно просив відпустити його.Але народ не відпускав старця.Тілько після довгого часу він, накінець, за допомоги інших монахів з трудом добрався до келій.

(86)